Ілюзії. Було і не було.
Не стало нас і вічності не стало.
Весілля не сідало за столом.
І подиху одного двом замало.
Ілюзії. Залишені у снах.
Заплетені вчорашнім павутинням.
Минуло все, минула вже весна,
Неначе побиралась попідтинню.
Минулося. І невблаганний час
У коси сиві назбирав ілюзій.
У спогадах зі мною він кричав,
Що ми з тобою друзі, просто друзі.
Ілюзії. Неправда і обман.
Гіркий полин у каві замість меду.
Іди, не жаль, з тобою нас нема.
Дорога без брехні, старенькі кеди.
о, мій майданчик для ниття і солоденького флуду...
Не те, щоб нічого не виходить, але все не радує.
Мене навіть нові мої книжки не радують. От, вийшла і харашо. І шо далі? Рутина.
Але да, скаржитись гріх.
І нема на що, глобально так.
Завтра їду з Лесем на медогляд, спробую переконати його ходити в китайський садок.
Верес(ерпе)нь
Сьогодні так дивно шалено запахло вереснем,
Букетами з астр, букварем і святковою зливою,
Горіхом в портфелі, сусідом по парті принесеним
А ще горобиною, раптом до ранку дозрілою.
Ще небо не плаче і рано ховатись від холоду,
Розлитий полин у повітрі, прощаються ластівки.
Я в передчутті, бо зимою закінчиться молодість,
Закінчиться серпень із кошиком яблук у Спасівку.
Сьогодні так дивно. Подивиться в дзеркало вересень.
Всміхнеться росою, дихне прохолодою осені.
А потім забуде - бо серпнем ще літо не стесане.
Ще дім не стоїть. На гостину ще всі не запрошені.
Юля Смаль
Спорадичні записи до жежечки все більше доводять, як ми розійшлися. З усіх соцмереж я залишися лише у фейсбуці, з такою ж інтенсивністю, як у жж, можуть з'являтися дописи в твітері. У мене висить дамокловим мечем застиглий у неактивності хімічний сайт, оскільки я терміново і дуже напружено вчусь на два сертифікати - один викладання англійської як іноземної мови TEFL, інший - академічна англійська, яка дасть мені право викладати хімію англійською IELTS.
Ми знову повернулися до Китаю, найближчих два роки тут, у Піньху, неподалік від Шанхаю. На подорожі, на жаль, знову таки, немає часу, лише невеликі вилазки в межах 2-3 годин машиною чи поїздом від Піньху. Старші діти з вересня йдуть у міжнародну канадську школу MAPLE LEAF - MLEF. Менше - в місцевий приватний садок, вчитиме китайську і комунікацію з однолітками.
Цього року я мало пишу казочок і оповіданнячок в різні журнали. Зате багато пишу великого за розміром - казок, історій - оповідань, одним словом, якось раптом стала потрібним автором. Мої оповідання цьогоріч з'являться у трьох різних збірках в різних видавництвах, сподіваюся, що казочка ще цього року вийде друком в четвертому... Працюю.
Не знаю, що ще розказати, бо одним дописом все не зачепиш, а на багато у мене немає ні сил, ні час, ні натхнення. Раптом би вам було цікаво і ви не знаєте, де мене шукати поза жж, то от https://www.facebook.com/yusmal.smal - більшість дописів не закриті, можна читати просто так, не додаючись у френди.
Готується до друку, вийде орієнтовно до початку серпня, можливо, трохи пізніше. Написаний у формі щоденника про все, що мене оточує в Китаї, про те, як я вчу дітей і сприймаю навколишній світ. Виходить у видавництві у видавництві КМ.
Я цей допис пишу з розумінням, що ніхто його не прочитає, або прочитають ті, хто вже в курсі з фейсбука, але тим не менше. Жж - гарний спосіб зберігати своє життя з тегами і архівами. Тож от.
Вийшла книжка "Цікава хімія. Життєпис речовин" у Видавництві Старого Лева от уже тижні два як. Поки що вона повільно блукає Україною, розійшовшись по інтернет книгарнях. Поза інтернетом, судячи з усього, її ще немає. Почитати про неї і подивитися картинки можна на сайті видавництва - http://starylev.com.ua/cikava-himiya-zhyttyepys-rechovyn
Раптовість
Пахне нестерпно вологістю тінь прохолодна.
Ти озираєшся. Спогад - чи, може, здалося?
Ніч проминає за днем, час біжить, як у воду.
Сниться на лузі верба, синє небо і роси.
Пахне нестерпно і раптом зривається вітер.
Він з України тобі твоє серце приносить.
Там, в тебе вдома, лелекам пора вже летіти,
Літо сивітиме серпнем, а далі вже й осінь.
Йдеш. Озираєшся, що це і звідки взялося?
Ти так спокійно собі проживаєш це літо.
Сни забуваєш про місто своє стоголосе.
Раптом цей вітер. Ти рвешся за ним полетіти.
Там, в Україні, уже за тобою сумує
Річка. І кущ, ти для себе колись посадила.
Дощ накрапає сумну свою пісню і всує
Хтось поминає ім'я твоє вітру на крила.
Вдома лелеки, сусідка, варення сливове.
Пахне вологістю, граються здалеку діти.
Ти озираєшся, цей аромат, наче слово,
Маминим голосом сказане десь за півсвіту.
Розміщу ще тут, бо тут не губиться. У фб всі написані пости вже за місяць втрачають актуальність, губляться і замиваються мільйоном інших дописів.
Список різдвяних, новорічних закордонних і (подекуди) старих радянських фільмів, мультфільмів, казок. Якщо вам цікаво. Ще дивіться, у список взагалі не включені різдвяні жахастики, крім того різні "тупі комедії" типу "убойное рождество гарі і кумара", я вам кажу, шо таке є, але сама не люблю цих фільмів, я люблю солоденьку ванільку до Різдва. Крім того, ще є величезний пласт французької і американської класики, музіклів 30-50 років, я їх не включала. Люблю їх дивитися, але... це треба в окремий список виносити. В моєму списку є тільки один такий фільм. І так, "Щоденник Бріджит Джорж", "Ті, що не сплять у Сіетлі" - це вже такі боянисті бояни, що я їх теж не писала, але вони є. Крім того, різні "с льогкім паром" в список не включені взагалі. Звісно, є ще "Гремліни", боже, я їх один раз бачила, більше не хочу, "Міцний горішок", але знову таки, я про таке, домашнє, затишне Різдво у пряничному будиночку з різдвяними вогниками і какао з зефіринками.
Отже, мультфільми.
1. "Ніч перед Різдвом" (1941), про Тома і Джері.
2. "Різдво Чарлі Брауна".
3. Як Грінч украв Різдво.
4. "Різдвяна пісня" (історія), а по факту "Christmas carol".
5. Сніговик (Snowman) 1982 і його продовження Сніговик і сніговий пес (Snowman & Snowdog) 2012.
6. Життя з Луї: Різдвяний сюрприз для місіс Стеллман.
7. Особливе Різдво Пінки та Брейна.
8. Різдво (російський мульт Рождество, 1996 року).
9. "Одного разу на Різдво" (про Мікі-мауса).
10. Пінгвіни з Мадагаскару в різдвяних пригодах.
11. Льодовиковий період. Різдво мамонтів.
12. Місія: Різдвяний порятунок.
13. Вартові легенд.
15. У пошуках Санти.
Старі мультфільми з Чехії та Польщі:
1. Кріт та Різдво.
2. Кріт та Сніговик.
3. Рекс і Святий Миколай (там назви серій російською у нас йшли або треба шукати польською).
4. Рекс і різдвяна ялинка.
5. Рекс та снігова людина.
6. Рекс взимку.
8. Pat&Mat (в нас відомі, як Тяп і Ляп): "Різдвяна Ялинка" та "Ковзани", "Різдвяний пиріг".
9. Пригоди Льоліка та Боліка: "Зимові розваги", "Снігова королева" та ін.
Старі радянські мультфільми (без піонерів або з мінімумом піонерів)
1. Новорічна казка.
2. Лускунчик.
3. Зима у Простоквашино.
4. Новорічний випуск "Ну, постривай!"
5. "Когда зажигаются ёлки".
6. Снігова королева.
7. Зимова казка.
8. Як Їжачок та Ведмежа Новий рік зустрічали.
9. Дід Мороз та Сірий Вовк.
10. Дванадцять місяців.
11. Умка шукає друга. (до цього мультфільма третій мультик не знятий).
12. Срібне копитце.
13. "Блакитна стріла".
Є інші, але я ці вибрала, бо вони мені самій подобаються. Ще там є ціла купа казок типу "Мороз Іванович", "Снігуронька" і т.д.
Дитячі фільми та фільми-казки
1. Один дома 1-3.
2. "Деніс - мучитель Різдва".
3. "Грінч - викрадач Різдва".
4. "Чарлі та шоколадна фабрика".
5. Капітан Крюк.
6. "Три горішки для Попелюшки".
7. "Морозко" (СРСР, 1964 р.)
8. Снігова казка (СРСР, 1959).
9. Снігуронька, за Островським.
10. Таємниця Снігової королеви (з Алісою Фрейндліх, 1986).
11. Мама (про вовка і сімох козенят).
Дорослі і сімейні (солодкованільні переважно).
1. Реальна любов (вибачте за банальність).
2. Самотній Санта шукає місіс Клаус.
3. Інтуіція.
4. Сім'янин.
5. Ноель (ні разу не ванілька, але розбавимо список).
6 . Старий новий рік.
7. Подарунок на Різдво.
8. Щасливого Різдва.
9. Сім'я на прокат.
10. Кучеряшка Сью (ну, тут як різдвяний, але шо вже ваніііііільний).
11. Світле Різвдо, американський мюзікл 1954 року.
12. Втрачене різвдо (теж не ванілька, не комедія і, взагалі. Драма це).
13. Зимова казка.
14. Том та Томас (Нідерланди).
15. Пережити Різдво.
16. Різдвяна казка (Франція).
17. Тато на Різдво (Німецька мелодрамочка, любубубу).
18. Фред Клаус, брат Санти.
19. Чарівне Різдво (Канада).
20. Nothing like the Holidays.
Звісно, є ще "рідні" для радянського покоління "Карнавал", "Чародеи", шо там ше, але то вже кожен сам собі.
А так - ото вам список для святкового настрою.
Плюс:
Відпустка за обміном,
Чотири різдва.
Якось чи то я тут активізувалася, чи то тут активізувалося без мене, але факт. Хтось шось пише, цікаві люди заводять платні екаунти на жж. Гм.
То ж от. http://yusmal.podfm.ru/?page=2 - тут (і на першій сторінці цієї ж стрічки) є купа моїх старих начитаних передачок "Читанка для Іванка", плюс якісь віршики, ще щось. Не дуже багато і не надто часто поповнюване, але можна послухати, раптом щось комусь згодиться.
Мої малі колись любили слухати. Я півроку десь мала власну авторську передачу на радіо Луцьк, сама писала сценарії, шукала казочки, включала своїх учнів. Цікавий досвід.
Я тут переглянула свою фс у жж. І от, чим далі заглибилися, тим важче відчуття, що три роки тому я була якась більш самашедша, ніж тепер. Цікаво, що я думала, коли додавала ці спільноти... деяких юзерів, повидаляла фсьо. Точно самашедша.
З іншого боку, глянути на мою фс у фб, так шо. Ходжу з перманентним відчуттям фізичної нудоти від дискомфорту цифрового оточення. А рука не піднімається взяти і скоротити його втричі.
Нічо не помінялося, але фокус змістився за ці ... майже три роки, що я не в жж.
Це про мене і мій офлайн у фб. Попишу кілька днів тут. Подивлюся ще фс, чи тут так же багато ігзпєрдів, як там. Бо це якась вакханалія і чистий жах.
А пост цей про їжу. Точніше про гастрономічний туризм, який, нарешті, нас догнав на другому році життя в Китаї. А все тому, що ми, нарешті, можемо зайти в питомо китайську їдаленьку і зробити замовлення нехай каліченою і покрученою, та, все ж, китайською. Правду кажуть, там, де їдять місцеві, там годують найсмачніше. Перевірили. В Китаї правило теж спрацювало. Ходили сьогодні туди, де годують 20 різними видами вонтонів (з супом і без). На п'ятьох п'ять відерець вонтонів (hunton), за все 10 доларів, 60 юанів.
Фотографували. Їли. Сподобалося. Атмосферно.
( фоткаCollapse )
( ще фотокCollapse )і машини туди-сюди.
Знову сни сняться російською. Уже от тридцять років, як говорю українською і 25 точно, як виключно українською, а сни досі сняться. Що то дитяча пам'ять.
Сьогодні у Китаї велике свято знижок на сайті Tao-bao. 11.11. - магічна щорічна дата. То й я щось прикуплю.
А тим часом львів'ян з дітками запрошують на "рузумні вихідні", присвячені дням науки. От, раптом би хто не знав.
14-15 листопада в рамках святкування Днів Науки у Львові пройдуть «розумні вихідні». Цього року на львів’ян очікує програма на трьох локаціях: Державному природознавчому музеї НАН України (вул. Театральна, 18), біологічному факультеті Львівського національного університету ім. Івана Франка (вул. Грушевського, 4) та Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького (вул. Пекарська, 52).
http://tvoemisto.tv/news/lvivyan_zaproshuyut_provesty_rozumni_vyhidni_programa_74159.html
Сумно за впорядкованим і навіть трохи сумнуватим життям в жж, коли ти можеш прослідкувати свої пости аж до найпершого, щось видалити, знайти за тегом, поритися в архівах. У фейсбуку інший ритм, ентропія, купа людей топчуться поруч. Лайк - як погляд в метро в годину пік. Отой глянув, значить лайкнув, а той ігнорить, а тамтой взагалі лається - коментує. Фейсбук - вічно стурбована кіпішлива маса. І ти собі в тій масі когось лайкаєш, а когось лаєш.
І літо пройшло. Цього року моє літо точно описується словами: цього року моє літо пройшло за компом. Червень - абсолютний дощ. Без перестанку. Лило, лило, лило і сил на те лиття дивитися не було. Липень і півсерпня. На вулиці обухом било по макцівці 50-градусною спекою. Ні про які мандри, ще й з дітьми не йшлося. Аквапарк - максимум, що ми могли собі дозволити і то страшно було обгоріти. Морські узбережжя попри те, що ми живемо на березі моря, практично, для посполитих закриті. Море важко перекочує брудні, аж маслянисті, бурі хвилі. Купатись заборонено.
Тепер знову дощить. Але хоч похолоднішало. Шо вже радість. Із нерозвіданих навколишніх великих міст залишилося тільки Ханджоу. Поїдемо на вихідних, якщо дощ не буде надто рясним. Далі - лише тривалі поїздки. Хочемо побачити Пекін і океан. Думали змотатися на кілька днів на Таїланд, там оголосили терористичну загрозу. Уряд застерігає від поїздок до Таїланду, а тут не Україна, тут туроператори уже відміняють куплені тури, чи вдасться купити щось на через місяць, хз. Що мене вбиває. На березі моря сидіти небезпечно (через паркани і загорожі море можна побачити на відстані, хіба метрів 200), в Таїланд їхати небезпечно (з півторамільярда людей трьох убило бомбою), а тримати в межах міста склад небезпечних хімреактивів - то фігня, то можна.
Рік життя в Китаї робить з мене трохи ксенофоба. Але то довга розмова. Все ж, Китай - чарівна і неймовірна країна. Да, 22 серпня був рік нашого перебування тут. Поза тим, скоро починається новий навчальний рік.
З Днем незалежності, хто ще тут живе. Щастя, віри і перемоги!
Напишу тут, щоб хоч щось від записів у фб відрізнялося.
Отже, мій день, переважно, досить одноманітний. Вранці я або прибираю, або біжу забирати старших з тейквондо і відвести їх в школу вчити китайську. Після чого вигулюю Лялікса, веду його додому, готую обід, шарюсь по хаті.
Після обіду в мене в стандарті: англійська, китайська. Англійську - готуюся до IELTS, вчу хімічні терміни і визначення. Знову пишу-читаю, приходять малі зі школи.
Прибираємо, готую вечерю, приходить чоловік, вечеря.
Вечір - це час, коли ми всі граємося, відпочиваємо, читаємо книжки, Лесь мордує кролика.
Майже щотижня у вихідний їдемо в сусіднє місто. Таким чином, великі міста, відвідані нами: Ніньбо (1 раз), Суджоу (1 раз), Ханчджоу (але це не рахується), вже з десяток разів були в Шанхаї. Невеликі міста: Джяшінь (4 млн - це невелике місто? о_О), Джапу (узбережжя Східно-Китайського моря), Шітанг (стародавнє село). Плюс один раз були у дводенній подорожі аж на сам захід провінції Джедзян, в горах, дивовижних печерах і стародавньому місті Ньянбаду. Планів дуже-дуже багато. Був би час.
Тепер з потреб.
1. Щодня мінімум півгодини треба присвятити хімічному сайту.
2. Щодня мінімум годину - вивченню іноземних мов.
3. Мінімум дві години для писанини. Пишу "Цікаву хімію", "Юлині мрії"(любовна історія для дорослих дівчаток).
4. Мінімум годину до дисертації. Читати відповідні матеріали.
Крім того, в мене до кінця року ще 25 страв навчитися готувати. І це абзац, бо шось саме цей пункт в мене рухається найповільніше. (Заплановано було 3 книжки видати і 30 страв навчитися готувати, 3 книжки - простіше, ніж 30 страв).
І ще вишиваю велику картину. Ну, як вишиваю. Мордую картину. Китайський живопис, квітуча гілка, 50*80 см. Оооо.
А ше ж в мене троє дітей. Яким треба прати, складати, готувати, забезпечувати дозвілля і вчити-вчити-вчити. От, наприклад, вчора в музеї Марко читав спокійно підписи до експонатів, а вони англійською мовою.
Як же мені бракує на все часу. Але як це прекрасно.
Фотозвіт звідти, електрозаправки, моя мармиза і мармизи моїх дітей у фейсбуку. Тут просто, бо я сюди сьогодні добралася :)
забуваю, бо мушу.
От, тільки шум чорноморських мушель
наше минуле струшує.
Так,
ніби нас не було ніколи
спогадами по колу.
Очі байдужі, повіки в шрамах,
жертва великому храму.
День.
Спогад. Вітер лоскоче душу.
Забуваю, бо мушу.
Ніч. Тільки плескіт колишніх весел
з минулого нас викреслює.
- Іванку, - якось сказала мама. – Сьогодні я йду шукати різних ласощів на зиму, а ти залишишся сам. Далеко не ходи, бо заблукаєш, не їж незнайомих ягід та грибів і не бався з лисами!
Мама не любила лисів, бо вони були трохи неслухами і часто втрапляли в різні пригоди. Інші мами тільки за голови бралися від їхніх вигадокОт і тепер виявилося, що лисенята підслуховують під вікнами ведмежої хати.
- Чудово! – вигукнув один.
- Ідемо подорожувати! Аж у Темний закуток! – підтвердив другий.
- Але ж туди не можна! Мама забороняє!
- Ет! Мама забороняє! Такий великий, а досі матусин синочок! А-ха-ха!
- І нічого я не матусин синочок! То коли йдемо?
- А от, твоя мама за поріг, і йдемо! Ще тільки білок покличемо і Вовчика, і … Візьми з собою канапок, - хитрющі лиси знали, що у ведмедів найсмачніші в лісі канапки з ароматним лісовим медом.
Сказано-зроблено. Тільки ведмежа мама за поріг, як коло хати зібралися мандрівники: розбишака Вовчик, хитрі лиси, жваві білки і ведмедик Іванко. Він найбільший – йому й наплічник нести, до якого кожен якоїсь їжі поклав: горіхів, ковбаси, сиру, канапок з медом. Навіть велика пластикова пляшка була, її люди якось у лісі забули, то хазяйновита ведмежа родина забрала собі, воду тримати.
Йшли не дуже довго, Темний закуток недалеко. Від нього одразу потягнуло холодом і майже болотяною вогкістю. Прокинувся і гукнув старий Пугач, аж звірята присіли, заскрипів старий ясен, шкрябнувши гілкою-лапою по сусідньому дубові, той аж загудів. Всі зупинилися на мить. Першим у густу темінь закутка ступив Вовчик.
- А нічого! Нічого страшного і навіть стежка є! – покликав він друзів.
То й усі пішли. А там… корінняччя дерев вилазило на ту стежку, збиваючи з лап ведмедя. Білки не могли скакати по верхах, між тісно сплетених гілок. Короткі лисячі лапи раз-по-раз забивалися об каменюки. А вовк одного разу впав, та так сильно забився, аж йому одне ікло випало. Добре, що молочне! Та стежка йшла угору – ступи вбік і полетиш вниз, у пишний квітучий яр, Темний закуток якраз обривався над ним.
Раптом Іванко послизнувся на вологому минулорічному листі і полетів донизу. Вовк намагався упіймати, схопив за лапу і полетів слідом, за ним – лиси, друзів не хотіли покидати. Білки скочили останніми, страшно ж залишитися самим у Темному закутку!
- Аааа! Бумц! – зупинився ведмедик, стукнувшись лобом об старий пеньок.
- Що ви тут робите? – суворо запитала ведмедикова мама, вона випадково зайшла сюди у пошуках ласощів на зиму. – Звідки це ви? Чи не з Темного закутка? – вона стояла посеред величезного молодого малинника і обережно визбирувала останню літню малинку. Ягідок було небагато, але ж такі солодкі!
- З Темного закутка! – засмучено сказав Іванко, він не любив обманювати маму.
- Ет, неслухняні діти! Там же трохи, таки, небезпечно!
Та мама згадала, як сама з друзями ходила туди у свою першу подорож. Вони тоді ще добряче заблукали, аж їх усі шукали. Усміхнулася. Вирішила не сваритися, ті мандрівники й так, бідолашні, в колючках і подряпинах, страху натерпілися.
- То що взяли на обід? – запитала вона. – А потім я вам покажу ще таємну печеру! Вона не в самому Темному закутку, трошки ближче, але, думаю, вам сподобається!
Звірята їли канапки з медом, посипали їх горішками і запивали холодною джерельною водою. А ввечері усі разом дивилися на зорі, аж поки не випала роса.
Добре ж у лісі влітку!
- Еге-гей! Хлопці! – як тільки десь у небі засірів світанок гукнув Павло Пілюлькин. – Гляньте, хто до нас завітав!
- Та чого спати не даєш? Кого уже привів, невже шпигуна?
- Ні, краще! Йдіть, дивіться.
- Хто там?
- Показуй уже! – високий чорнявий Іван.
- І де ж ти таку дивовижу взяв? – як тільки трохи розвиднілося одразу десь заскрекотали постріли кулеметів, просвистіла і гучно розірвалася далеко збоку ракета. Звичайні воєнні будні.
- Нічого собі! Йди сюди, маленький, йди сюди. Який же м’який, - і Сергій, височенний медик підхопив своїми великими долонями крихітного баранця.
- Та де взяв? – Павло навіть не знав, як пояснити таку дивовижу. – Оце прокинувся, пішов одягатися, дивлюся – стоїть під вікном, на мене витріщається. Аж пішов глянути, чи не привиділося де від утоми.
- От так от! У всіх коти, собаки, курки з качками, а у нас справжній баранець!
- Давайте його прив’яжемо? – запропонував хтось, але усі вирішили, що вихованця загону прив’язувати негоже.
Робота медика на фронті важка. Взагалі, на фронті будь-яка робота важка, але медикові доводиться бувати там, де ворожі кулі розриваються поруч, стогнуть поранені і небезпека зазирає в очі щосекунди. Таку роботу на фронті обрав і Павло. Цілий день, від світанку аж до смерканку, на своєму пошарпаному автомобільчику він сновигав по лінії фронту, забирав поранених, віз до шпиталю. Бувало, автомобільчик доводилося лишати десь далі, бо він уже не міг їхати по розбитих і посічених полях, тоді, підхопивши сумку-аптечку, біг на поле бою пішки, витягував бійця, садив в автомобіль, перев’язував, заспокоював і біг далі, по іншого. На війні дні такі безкінечно довгі.
Одного дня, коли ворог був якимось лінуватим і роботи в стрілецької гвардії було не багато, Павло теж собі відпочивав, виточуючи зі стебла сушеного борщовика лука. Так-так, там, у минулому житті він захоплювався лицарською історією, лучниками і, звісно, робив найкращі луки на всю Україну. Хто хотів навчитися цій складній науці, їхали до нього. Пілюлькин от так сидів собі, насвистував під носа, пригадував минуле, усміхався, аж раптом до нього підскочив баранець Коля, ухопив зубами за рукав сорочки і кудись потягнув.
- Куди це ти мене тягнеш? Ти чого? – засміявся Павло, жартівливо відбиваючись від тваринки. – Хочеш, щоб я з тобою пішов? Ну, куди ми? Що з тобою діється?
- Ну? Що? – запитав Павло. – Бач, нічого немає!
- Ну що? – пошепки запитав він, роблячи вигляд, що грається з баранцем.
- Сім зліва, сім справа, може, хтось посередні, не видно.
- Зброя? – вояки роздивлялися тихо, непомітно для ворога його засідку. Баранець обрав дуже вдалу позицію для спостереження, та й сам уже бігав по травичці, ніби нічого не було.
- Клич наших! – і непомітними тінями солдати в камуфляжах вислизнули за ворота своєї казарми. Той бій був тихим і без втрат. Всі повернулися живі і здорові. Всім було весело. І тепер кожен вояк щовечора намагався нагодувати Колю чимось смачненьким.
Юля Смаль
А від вітру і від сонця засмагає в хлопця ніс.
А від сонця і від вітру виростає дужим ліс.
А від літа, а від літа зеленіє білий світ,
А від літа діти-діти, як рясний вишневий цвіт.
А від річки, від водички хма-хмаринка напилась,
Так хотіла всіх полити, а над дубом пролилась.
Зачепилася за гілку, от халепа, от біда,
І над лісом, і над полем дрібно крапає вода.
А від вітру, а від сонця ластовиння на щоках,
А від сонця і від вітру защебече в небі птах...
А від літа, а від річки, а від сміху, від трави,
Від дощу і від туману веселієте і ви?
