Більше року в Німеччині
Ми якось так непомітно прожили повний річний цикл в Німеччині і скоро знову почнуть жовкнути дерева. Якщо озиратися, рік такий довгий-довгий, безкінечний. От, у вересні ми їздили до Паркштайну, дивитися давно заснулий вулкан. І на Октоберфест із друзями. В жовтні збирали листя, гуляли по найближчих баварських лісах. А от, в листопаді гуляли по Мюнхену. В грудні мама приїжджала і ми їздили до Нюрнберга на різдвяну ярмарку. Мені стукнуло 40. А в січні почалися мої мовні курси. Лютий. Лютий важкий місяць, він минає вкрай повільно. Але в останній день насипало снігу. І ми пізно увечері ходили ліпити сніговиків. В березні почався карантин і я давно не пам'ятаю цього світу таким розгубленим. В квітні поволеньки звикали жити в локдауні, ховалися у весняному лісі, їздили кататися на велосипедах по безлюдному місті чи селі. В травні почалися послаблення, то ми вже з'їздили в Кульмбах, гуляли по маркграфському замку. А в червні розвідали озеро в Швандорфі, діти пішли в школу, тиждень через тиждень. В липні в дітей закінчилася школа. Ходили комету дивитися, ловили персеїди. В серпні мали пластову зустріч, їздили на озера, вчилися плавати, відпочивали, мотнулися на кілька днів до Берліна. І от уже новий вересень на носі. Рік і десять днів, як ми в Баварії. Стрімкий рік. От, ти ще тут, в 2019, а от, вже у 2020 і до нового року трохи більше ста днів. Вперше за багато часу я не їздила в Україну на літо. І це мене дуже засмучує.
Знову в школу. Лесь в перший клас. Старші нарешті в восьмий, в сьомому вони двічі були - в Китаї і тут. Я на мовні курси.
Мрія тільки одна тепер. Хочу побачити, як людство поборе цю пандемію. Вакцини, ліки, імунітет, променева терапія, здається, я на все готова, лиш би це все закінчилося. Хочу знову мандрувати спокійно, ходити в магазині без маски, без страху упіймати двосторонню пневмонію, яку навіть рентген не бачить, без всього цього.
Рік в Німеччині. Шість років, як не в Україні.
Час невблаганний. Час цікавий. Час захопливий.