Yusmaлька's хауз

Завтра знову в школу :). Готуйтесь до нової серії шкільнобуднівських постів.
Кажуть, що на грудневу зарплату вчителям грошей вже нема. Премії до дня вчителя зняли, пільги олімпіадникам упразнілі, мотивація шо учнів, шо вчителів, на рівні. Виявилося, що і аванс затримували. Але ладно. Про всі неприємності завтра.
Зараз в люлю.
На старт. Увага. Марш!
Гарного робочого тижня.

Вперше не жилкою, а ниткою, поки придумала, як правильно зживляти нитку, ледь не здуріла, підсідала двічі за два місяці. Сьогодні, нарешті, закінчила. Не без ляпів. Візерунок придумувала по ходу. Проблема в бісері. Простий дрібний бісер, куплений на базарі, має різний розмір, часто від голки розсипається, збиває візерунок. Карочє, якщо серйозні речі робити, то серйозний бісер купувати .:).

Якщо не враховувати деякої внутрішньої незбалансованості, зовнішнього нарцисизму і жуткої інфантильності, я гармонійна людина? :))))

чарівна скриня для пазлів, бісеру, черепашок, бісеру, каштанів-жолудів-шишок :). Для оформлення скористалася самі бачите, чим :). Шо було. На мистецтво не претендую, але малим подобається

Продукт пєйсатєльськой актівності Оленки Ігорівни, моєї мами і мене, як корєхтура і окончятєльно доскладувальщіка :) (тобто, ідея не моя).

Ми пили на кухні чай,
за вікном гуляв бабай.
Ти, бабаю, не лякай,
а приходь до нас на чай.



Картинка стирена з жж одного російського юзера, але оскільки там немає посилання на автора, я теж утримаюсь :).

Буквально щойно оновили, чесслово, Оленка сама :)
"Ми сиділи, пили воду
і до нас Бабай приходив!"

Так от. Перший день - це день народження близької людини в дружньому товаристві. І презентація "Козацького календаря" Севамівська вийшла супер. Оксану я просто люблю, а Кока - це ... Кока :). До речі, згадала, що я маю футболку від Коки Черкаського, правда розміру ХХХL (в перекладі на нашу мову "чехол на танк), то вона в мене замість нічної сорочки, бо по довжині якраз до колін, а по ширині навіть при моїх параметрах - дві мене вміститься. Народу було багато, книгарня "Є" порадувала, по ходу друзі навіть купили "Сніжнокрилих янголів" і заставили залишити автограф :). Бульба, роздаючи автографи десь заникав мою улюблену ручку. Потім п.янстували в редакції "Говорить і показує Україна", прикиньте :). За то дякую Тарасові, дуже приємному сусаніну, який врятував сабантуй.
А потім грузинський ресторан. Ніхто не думав, що зійдуться ВСІ друзі (в будній день, на досить пізню годину), проте прийшли всі. Здоровий стіл, як на весіллі, тости і люди, що дуже швидко напиваються. Біля мене ж цілий вечір стояв бокал вина (точніше, сливової наливки якоїсь, але назви я не пам.ятаю, дорогої і смачної). Причина моєї тверезості проста - боліла голова :), а ще щось заріклася я пити більше від дитячої норми, від якої я ще не втрачаю гальм.
Купа подарунків, які мені можна було подивитися, тостів, сміху, байок, а потім ще нічні чайні посиденьки і таксист, вимушений слухати п.яні пісні. :)
Гарний день. Гарне свято.
А ще я встигла пройтися Києвом. Сама, під дощем. Я йшла, а дощ дрібними крапельками падав на волосся... Люблю Київ і дощ.
Від цих днів от такий настрій

Фотка моя, зроблена і виставлена вперше ще влітку, підправлена подругою kotichok

Десь з тієї презентації мають бути фотки, мейд бай Налка Клименко :).


Це до настрою картинки, стирені з інет ресурсів. Шоколад і шоколадні олівці :)

Ще. Я завжди всім кажу, що не люблю солодкого. Люблю. Шоколад. Але най-найдорожчий, такий, щоб танув в роті, залишаючи шоколадну прохолоду. Я щаслива, з.їдаючи таку цукерку раз у півроку. Нехай навіть одну, але без компромісів на дешевий шоколад і шоколадні батончики :).

Почну з кінця. Реклама не оплачена, щоб не думали. Сьогодні я потрапила в казку, це без приколу. Ви знаєте, що є на Пушкінській, 9а? Там є чарівне і дуже затишне... барліжко величезної купи різних ведмедиків: маленьких, великих, смішних, серйозних, в штанцях в клітинку, в вишиваних сорочках, на листівках, на подушках, на картинках, у вигляді крииииииииииииихітних маленьких сережечок, з сумочками, в штанцях (це просто не передати, скільки там ведмедиків!!!), є рюкзаки медведикоподібні, є ляльки з ведмедиками. Всі ці радості шиються на місці, приймаються в різних майстрів і майстринь, замовляються на фабриці. Це просто КАЗКОВО!!! Мені дісталася сорочечка на ведмедика, вишита. От таке. Ведмедику, як бачите, дуже подобається (це, до речі, наш, домашній ведмедик, як в кожної порядної дівчинки, в нас з Оленкою, є ціла купа ведмедиків різного розміру і кольору)

Зрозуміло, що я вже надумала, що купуватиму в цьому надзвичайному магазинчику (який називається "Українське ведмежа"): це буде рюкзак Маркові, він давно просив, а я ще не придивилася того, щоб мені подобався, і ведмедик в одязі. Ну і ще нашому ведмежаті тепер дуже потрібні штанці :).
За ці враження, такі супер позитивні, дякую дівчатам foodformind Марині (заочно) і Іринці, з якою я мала щастя познайомитись. Питання: якого милого мене занесло на Пушкінську, 9а в Києві?
Так от, 6 грудня цього року на 16 годину в приміщенні Розумної Ресторації (а це одна хатка-барліжка з ведмедиками) відбудеться бесіда з цікавої хімії з майстер-класом з виведення плям (веду, ясний перець, я). Там так ЗАТИШНО всередині, полички для майстер-класів, все-все на стінах (карта зоряного неба, ведмедики, фотографії, думаю, ще буде періодична система). Там, до речі, не тільки ж хімія: там ще всякі мудрі лекції, бесіди і майстер-класи. Вхід, канєшно, платний :).
Одним словом, дівчат френдити, на бесіду і плями приходити, інформацією про магазинчик користуватися при виборі подарунків на дні народження, Миколая, Новий рік і Різдво :), а ще Валентина, 8 березня, дня Матері і просто так!
А про перше позитивне враження в наступному пості, щоб не перебивати враження.
Знаєте, такі приємні зустрічі, як оця, мені смакують, як дуже дорогий шоколад. Вони надихають. Хочеться ... Хочеться літати, писати, щось робити.
А від відвідин "Розумної ресторації" і "Українського ведмежати" залишається тривалий приємний післясмак.
Сайти того і того www.foodformind.com.ua та www.vedmedyk.com.ua
От. Поділилася.

Ану, перекличка, поки мене не буде.
Хто з вас, любі друзі, вінчаний? Не важливо, за католицьким, греко-католицьким чи православним обрядом.
Чи вважаєте ви це дійсно важливою подією в житті (і ніколи, як наслідок, не порушите обітницю), чи просто театралізованим дійством, яке можна повторити (варіант - не зачепило, не пройняло ітсетера, приймаються).
Те саме до поки що нот мерід. Ви будете вінчатися? Це важливо? Наскільки?

Презентація
В общім так. Завтра (в четвер) буде проходити презентація мого "Козацького календаря" (от ана - слава!).
Презентація організована з ініціативи київських (і не тільки) поетів (за шо їм велика дяка). Все буде проходити в книгарні "Є" (вул. Лисенка 3, поруч станція метро "Золоті Ворота"). Початок о 18:00.
Приходьте. Поговоримо, розвіртуалимося за чарочкою (хто схоче звичайно, а нє - то за чайком). Будемо всіх ради бачити :) Текст від pekelnyi_bulba

Це якийсь капєц, як я звикаю до речей, людей, дій... Мені важко змінити мобільний, комп, кофту, книжні полиці, любов до черевиків, книжок, навіть зубна паста і краплі в ніс в мене постійно одні і ті ж. Якщо я веду жж, то це значить, що інші сервіси мені не цікаві, навіть за наявності екаунтів, вони в мене рухаються вяло. Я, людина, яка дуже легко сходиться з людьми, не маю друзів, бо, якщо я до них звикаю, то мені стає складно потім щось змінювати.
Це при тому, що раз в кілька місяців я міняю зачіску, а раз на два тижні зриваюсь в якісь авантюрні мандри :).

що іноді я беруся робити контрольні завушникам в різні міста і вузи. Контрольні бувають різні, але от те, що я робила останнім часом, мене вбило.
Стосовно хімії я маю чітку позицію: я ніколи не викладатиму дисципліни, в якій не спеціалізувалася, в ВУЗі. Чому? Тому що я поняття не мою, що читалося людям, моїм однокурсникам і одногрупникам, які проходили вузьку спеціалізацію на останніх двох курсах. Нє, ну на рівні школи чи базового курсу універу... і то, нє, напевно, нє. Хоча я була, дійсно, дуже доброю студенткою.
Так от. Контрольна для студентів-завочників якось тернопільського вузу. Органічна хімія. В кожному завданні помилка. Не помилка друку чи описка, ні! Хімічна помилка. (А потім та ж людина, яка видала цю писульку з завданнями буде кричати, що в нас студенти тупі!) Багато питань, на які я могла дати відповідь, бо знаю, інтуїтивно відчуваю, де шукати ту чи іншу відповідь, все-таки, в мене за плечима вісім років хімфаку, денного і нощного, дресирувань і викладацького тероризму :)). Яким чином людина, яка до хімії має такий досить опосередкований стосунок, навіть теоретично може відповісти??? На що орієнтується людина, яка дає такі завдання? І то має бути реальним, щоб студент (я впевнена, що 90% студентів стаціонару такої контрольної не напишуть, та й я сама написала її тільки з товстим і красівим підручником) познаходив відповіді на питання? А ще понесу завтра контрольну і скажу дєвочці, щоб у викладача спитала, що він мав на увазі під деякими назвами, не буду ділитись, бо воно специфічно? ,,,,,,,,,,,,,, Тралєйбус, а не прєпод. От тако
Фотку клікніть

От такі виросли, коли? Домінанта зразу видно, да?


А оця людина - моя сеструня, моїм малим друга мама :). Завела жж, про шо писати буде, не знаю. Але прошу любити і жалувати
malyavka_ya

Подумалося. Найстрашніше в людському житті не смерть, а старість. І що найбільш прикро, проживши 80 років, як мінімум 30 з них людина стара...
А так жию собі. Працую. Коли на мене находить натхнення, то я сама себе люблю, да. За два дня зробила половину роботи, яку планувала собі на ці три тижня, так, до кінця тижня з усім справлюсь ("Копніть мене, бо я з українців, а нас поки не копнеш, ми фіг поворушимось" - це я анікдот перефразувала).
Наприкінці тижня буду в столиці. Але про це іншим постом.

з позитивного. Купила набір "Йуний хімік". Скільки років відхрещувалася від домашньої лабораторії, вона, таки, у мене буде. Тре тільки підкупити реактивів, а то мало мені :). От такий. Але реактивів серйозно мало.


Малі здорові.
В четвер їду в Київ.
з негативного. Не пишеться, не складається, грошей нема (в смислє, моїх чесно зароблених). І це ладно б роботи не було, є ж, тільки сядь і пиши! Ну не йолкі-палкі?
Оголосили про вихід на роботу і роботу в "посиленому режимі", видно, хтось міськуо на голову настукав, тепер же, щоб людям зарплати виплатити "згідно тарифікації", треба працювати. А як? В садочку карантин. Я сьогодні малих взяла за шкварки і притягла на роботу, їхали, правда, в таксі, але на роботу я цей тиждень більше не ходжу. От. Що за країна?
Блін, тре розробки 5 уроків і презентацію в паверпоїнті на 15 слайдів по комп.ютеризації навчання... А в мене нема натхнення до роботи.
Зачіска не вдала... Ну, нічо, відросте.
Все в комплексі викликає в мене напади буркотіння і хандру. Нічо, буду хімічити, а там, глядіш, шось напишеться.

За що люблю Луцьк, що місто наче оселилося серед парків. Парки, шматочки лісу, сквери, з іменами, без імен, їх дуже багато. Ну, а крім того, Луцьк - це одне велике, місцями меліороване болото.
От сьогодні ми з малими їздили в один з таких парків дивитися велогонку.
( кілька фоток )
В нас немає Дніпра, немає великих, широких вулиць з пам.ятками архітектури, пам.ятки архітектури є, але на маленькому клаптику старого міста :).
Ми просто живемо в найдивоввижнішому місці на планеті :).

Я не те, щоб шукала тебе, ні. Пам’ять кожного дня, кожної ночі, з місяця в місяць підкидала в мою втомлену голову твою прощальну усмішку, таку закохано-іронічну: не все так просто.

( ...  )

від тритижневого неробства загостритися пієлонефрит чи треба шукати інші причини?

За посилання дякую bank_ova

В поганий настрій (меланхолію) мене вганяють кілька речей: набір зайвої ваги (це символізує початок чергового виснажливого етапу окопної війни, а я так не люблю ходити голодна, нинада мені розказувати про здорове харчування і спорт, вірите, за 30 років життя я про це вже ВСЕ знаю!), відсутність грошей, наявність якоїсь справи, яку я свідомо чи не свідомо відтягую на "потім", загальна "недоглянутість" (типу, давно фарбувала волосся, не зроблений манікюр, епіляція)... Вроді всьо. Коли я визначаю, що саме псує мені настрій, стає легше.  Завтра на покраску, манікюр і в спортзал.

Ага, і ше.
Довго визначала, що саме мене вводить в неадекват в інеті. Так от, в однієї моєї френдеси на днях пост був: "я сектантка" (належить до релігійної громади, сповідує природне батьківство, слінгомамство і ще "Флайледі", Свєт, що це, а?). Власне, жоден з цих пунктів не заставляє мене напружуватись. Але, я ж теж, виходить, що я теж "сектантка" і сповідую якісь свої принципи. Щоб мені жити комфортно, мені дуже необхідно не чути поруч з собою: як ти можеш??? ти монстр! ти дура! або що, тільки на тій підставі, що я живу інакше, ніж адептки (в основному, сектанство у такому широкому змісті, як використала його СвітланаЮ стосується жінок) інших, інакших сект. Закрутила, да?

От, наприклад. Я за "розумне щеплення". Правильно-не правильно, кожен робить, як хоче. Я ж не кричу на кожному розі, що НЕ РОБИТИ ЩЕПЛЕНЬ не можна! Бо я так, насправді, не думаю. Я дуже поважаю Уку, часто користуюсь її порадами, до щеплень підходжу дуже виважено, без додаткового огляду ніколи не роблю, не роблю ніколи щеплень навіть при соплях, не роблю ніяких "додаткових" щеплень. Але дифтерії і правцю, таки боюсь. І не тре мені тут розказувати, що я вбивця. Це ж моя позиція, правда? Я маю на неї право, як мисляча людина.

Далі. Я їм м'ясо. При тому дуже поважаю вегетаріанців, сама іноді по кілька місяців не споживаю тваринної їжі, але, попри те, я їм м'ясо. Ну, так, я отруюю себе, отруюю своїх дітей, зашлаковую організм. Але я хімік, давайте не будемо розказувати хіміку про процеси травлення. Вегетаріанство, саме по собі, це не просто відмова від м.ясної їжі на підставі зашлаковування організму, це повага до всього живого, до людей, які ЇДЯТЬ м.ясо, в тому числі. Вбивця? Але це моя позиція, яку я сформувала за тридцять років життя.

Наступне. Я люблю дітей. Поважаючи вибір людей, які не хочуть народжувати, я не можу зрозуміти кинутої в ефір фрази: "Ненавиджу дітей" (не просто "не люблю", не любов - це не ненависть, це щось таке... як я кефір не люблю, абстрактно ненаправлене)! Це як? Всіх? І моїх в тому числі? Але тоді ти автоматично стаєш моїм ворогом! Ні? По-моєму, так. Оскільки я ненавиджу всіх, хто ненавидить моїх дітей. Так чесно? Кожен має право жити, як хоче. Ти можеш хотіти чи не хотіти дітей, народжувати чи не народжувати, але висловлювати свою ненависть "на люди" ти права не маєш. Таке життя. Інакше нам не по дорозі. Оскільки я, поважаючи чужі почуття, одразу всіх повідомляю: я маю дітей, вони мене цікавлять і в розмовах, постах, темах, будуть проскакувати. Не подобається? Так я і не напрошуюсь.

Четверте. Я вчитель. Традиційний чи не традиційний, я представник системи. Тому будь-яке хаяння вчителів зокрема і системи вцілому сприймаю на свою адресу. Погана чи хороша, ця система робить нас тими, ким ми є. Цю позицію в мені виховали 11 не простих років в школі, кілька років садочка, університет, аспірантура, робота в закладах освіти, виховницька робота в Пласті. І я буду проти профанації освіти, як її бачать сучасні українські хоумскулери, я буду проти "у мене є інтернет", то я зможу викладати будь-який предмет. Хоча, звичайно, всі недоліки системи я бачу зсередини (а не просто зі шкільних спогадів). Комусь не подобається? Тільки давайте через це дурнями один одного не називати.

Ще я фактично не користуюся гомеопатією. Як хімік, я вірю в хімію. Є питання? Можете задати. Але це моє право. Це мій вибір, який мене ще не підводив. Зрозуміло, що перед вживанням будь-яких ліків раджуся з лікарем, читаю хімічний склад і не буду давати сульфонатних препаратів дитині, але чай з малини, мед і енгістол я вважаю підтримуючою терапією, а ніяк не лікуванням. Коли моя дитина хвора, я швидше поведу її до, можливо, не хапаючого зір з неба педіатра або до хорошого приватного лікаря (по ситуації), ніж до гомеопата, бо так я бачу, так я відчуваю, так я думаю. Так, в мене дома сушиться не один пучок різних лікарських травичок, я розвела мелісу, м.яту, лаванду, ромашку, в дворі ростуть ялиці і липи, є малина. Так, іноді я, з метою, а раптом поможе (хоча ще ні разу толком не помогло), використовую гомеопатію, але хімія - це хімія. Я маю право на цю позицію, як людина, що орієнтується в питанні. Скажете ні? Не треба при цьому переконувати мене, що це не правильно. Переконати не перекнаєте, а настрій зіпсуєте.

Мене вбиває, коли на пост однієї мамусі про ковбасу, інша репенить, ледь не пенькне: ви вбивця! Чим ви годуєте своє дитя?! (і де береться стільки патосу в українському сегменті павутини?). Бісить, коли єдиним аргументом в суперечці є фраза: ви не компетентні, бо не орієнтуєтеся (бугога, взагалі). Я страшенно нервуюсь, коли хтось на підставі СВОГО ЕМПІРИЧНОГО ДОСВІДУ (в смислє, народила одну дитину, а поради направо і наліво роздає, ніби, як мінімум має кандидатський ступінь і десяток вже вихованих за плечима), дозволяє собі щось комусь радити тоном, як мінімум професора медицини, педагогіки, літератури. Мене підкидає і б.є головою об землю, коли на мою заяву, що я воджу дітей до садочка хтось ОСМІЛЮЄТЬСЯ називати мене ЗОЗУЛЕЮ, не розуміючи, що ЗОЗУЛЯ відмовляється від дітей. Назавжди. На зовсім. А практично кожна пташка цілий день крутиться, а не сидить в гнізді, щоб прогодувати маля. Так, в виборі, іти на роботу, коли хворі діти, чи сидіти з дітьми, в пріоритетах діти. Але...

Ще ме бісить, злить, нервує, коли хтось мені розповідає, як я маю вчиняти згідно свого статусу вчительки, "письменниці", мами, просто тридцятирічної одруженої жінки, громадського діяча тощо. Я не повинна відповідати ні чиїм високим стандартам. Я плачу, коли плачеться, ржу, коли ржеться, кричу, коли кричиться. Якщо я матюкаюсь, то на це є причина, коли, раптом, мій олбанський пост виходить за межі літературної мови, це означає, що мені так хочеться, якщо я набиваю наколку на плечі, це означає, що, вобщєм-то, ніякої сторонньої реакції, в смислє засудження, я не жду. І те, що моралізатори думають про мої черевики і п.ять сережок в вухах мене теж, в цілому, цікавить не дуже. Іноді я вживаю алкоголь, п.ю багато кави, соваюсь по кав.ярнях. Разом з тим, я смачно готую їсти і, в принципі, не погана господиня. То що тепер. Я маю рівнятися під чиїсь стандарти? Так ви ж самі на всіх кутах протестуєте проти шкільної лінійки!

Я не люблю, коли мене солодкаво хвалять, не люблю, коли публічно згадують мене, взагалі, ставлять у приклад, але коли починають розказувати, як нада, за це, взагалі, можу ругацця. Тоді людям здається, що я псих і не нормальна, і не адекватна.

Є ще багато чого. Але все зводиться до того, що: КОЖЕН, ХТО ЖИВЕ ЗА ЯКИМоСЬ СВОЇМИ ПРИНЦИПАМИ, ХАЙ ЖИВЕ І НЕ СОРОМИТЬСЯ, ДІЛИТЬСЯ СВОЇМИ ДУМКАМИ, ДОСВІДОМ, НА РІВНИХ. МЕНІ ЦІКАВО, Я ЩЕ Й РОЗПИТАЮСЯ, УТОЧНЮ, МОЖЕ, ПОСПЕРЕЧАЮСЬ, ПРОТЕ НІКОЛИ НЕ ПОЧНУ ПЛЮВАТИСЯ ЙАДОМ, АЛЕ БОРОНЬ БОЖЕ, СВОЮ ЖИТТЄВУ  ПОЗИЦІЮ, СВОЄ СЕКТАНСТВО,  СТАВИТИ ВИЩЕ. Не треба ходити по моїх хворих мозолях. Так, любі мої, в мене неабияка зоряна хвороба. Але вона в мене добродушна, дитяча, і їй геть не тісно посунутись на зоряному небі для інших зірок - дивіться скільки місця! Тільки не треба робити вигляд, що в цьому всесвіті якась зірка вища, а якась нижча... Всесвіт не має ні верху, ні низу, нагадую.

От. Певно. Я цим постом сказала все. Можливо, навіть прикріплю зверху.