Yusmaлька's хауз

БО Я НА МОРІ!

The Big travel
Виїжджаємо наступного понеділка. В Маріуполі будемо о восьмій ранку наступної середи. Дорога туди і назад нам обійшлася в тисячу шістсот гривень. На Азові будемо рівно тиждень. 29 липня назад. Радує те, що квитки взяли сьогодні, тобто за тиждень до від.їзду, минулого року в цю пору фіг було пробитись навіть на місяць наперед. Таке от.
Тепер ще таке. 21 липня будемо в Києві з сьомої ранку до третьої дня, якщо хто захоче познайомитися з Юсмальченятами, попити кави з Юсмалькою, зробити щось приємне, ю а велкам. І наступне. Друззя. 30 липня ми будемо в Києві з десятої ранку до дев.ятої вечора. Хтось може надати диванчик для денного сну юсмальченят? Ну, там, і нас пригріти на кілька годин... :)

Така гора є в Індії,
Трикута, як трикутник,
Як хочеш бачити її, 
то вирушай в Калькутту! 
В гори цієї, в Індії, 
що схожа на трикутник, 
всі схили, наче лінії, 
а зветься ж як?! 
                             Трикута!

І навіть так
в осінній меланхолії
до тебе я
тобі лише живу
в своїх листах
підкорено не скорена
в дощі
який не виросте в грозу
для тебе я
холодними світанками
і найспекотнішо-пустельної пори
закохана
твоєю полонянкою
помру якщо накажеш раптом: вмри
і навіть так
на відстані міжзоряній
коли без тебе
як без сонця ледь жива
я подихом
своєї меланхолії
у римах занотовую слова

Друзяки. Я всіх вельми люблю і ви самі знаєте, що дуже люблю і приймати гостей, і сама ходити в гості. Але коли третя людина за ранок каже: я до тебе сьогодні зайду, не уточнюючи коли, я починаю злитись. Передбачається, що я буду цілий день чекати, коли хто зайде, не виходячи з хати? Альо. Даффайте конкретно. КОЛИ???
А в вас, френди, такі ситуації бувають?

Двоє під столом, одночасно. Тільки Оленка при цьому в хатинці, а Марко в автобусі.

УПД. Домовилися, що це хамер. Оленка водій. Сперечаються, в який бік повертати...

УПД 2. Вилізли, обговорюють, що будуть об.їжджати. Будинок (Марко) чи автобус (Оленка).

А для чого люди разом?

Як завжди... Дві сторони медалі. Обличчя те саме, місце теж, нічо нового, одним словом( ... )

Можливий зддвіг на почві матєрінства через три роки після його початку?

передивилась "Блакитну лагуну" і "Повернення в блакитну лагуну". Хочу вам сказать, шо Брук Шилдс значно переконливіша в своїй ролі остров'янки-дикунки, тоді коли Міла Йовович грішить зайвим пафосом і поблискуванням очима. Мальчікі, хоч і симпатичні, нікудишньо грають в обох хвільмах. Хоча красіві фільми, нічого не скажеш. Навіть смішно, що в дев'яностих ці фільми, як еротика, сприймались. :)

А ви зустрічали коли-небудь ідеальні пари? 

Коли сходить сніг, холодний вітер ще пересилює теплі весняні промені, падають в землю перші зернятка. Ходиш в гумових чоботах по липкій, застудженій, розораній землі, засіюєш, кидаєш маленькі цибульки, і думаєш, скільки ще часу до того, як з'являться перші ростки. Посадити до Великодня, прополоти, бо "що люди скажуть". І ти чекаєш, коли ж зелень закриє сіро-бурий волинський суглинок. Холодна весна, дощове літо, ще трошки, ще трошки. І от. Воно собі потихеньку виросло, "змужніло". Жовте, червоне, зелене, пахуче, гірке, солодке, кисле, яке завгодно. Знову те ж саме: петрушка, редиска, кріп... Потім перший огірок, кабачок, часничина. І не встиг зогледітися, як вже середина липня, почали копати молоду картоплю. Скоро осінь...


До речі, зелень - це не кріп. Це фенхель, значно м'якший на смак. Петрушка з кропом вже в цій порі або цвітуть, або сохнуть.
А найцікавішим виявився оцей "звір". До цього року ні разу не ростили, а тут виявилося - досить не примхливий, простий у вирощуванні, цікавий на смак овоч-капуста.


Вся наша ділянка ділиться на чотири частини: садок і "модринова алея", клумби (це мамина парафія), засіяний травою двір з хатою і город з різноманітними експериментами і традиційними мешканцями. Тридцять соток дають простір для маневрів. :)

ше тиждень уколів і таблєток, запитих мінєралкою і чайочками, і буду, взагалі, зірочка.

А коли вишивала, вона мені не здавалася гарною.
Вишивка шовком по батисту, тканину тягнуло, випорювати не можна, бо дірки лишаються, жах просто. А вийшло, по-моєму, досить пристойно :).


Фотки клікаються

Тут закидаю нові матеріали (статєйки, тобто), хто в курсі і цікавиться, велкам.

Тут немає жодного альманаху, в т.ч. з форуму видавців, яблука спокуси (севамівського), альманахів фестивалів, збірки з віршиками, нема усіх номерів Малечі, немає частини журналів, матеріали з яких загублені, наприклад, по тривалим сімейним стосункам, про пласт, шось там ше, чого я не можу згадати, але за шо точно отримувала гонорари... (це я просто взялася шукати один дуже потрібний на сьогоднішній день матеріальчик, прикро блін, балбеска), немає жодного Вісника з хімії (в мене є три наукових статті і троє тез у ВАКівських виданнях). Серед наведеної кольорової радості - "Вогонь орлиної ради" - пластове видання, там в мене і статті, і казочки, "Твоя робота і кар'єра" - шось дві чи три соціальних статті", "Лише насолода" - еротичні оповідання, статті про перший секс, "Малеча" - статті по педагогіці і психології, казочки, віршики, "Педагогічний пошук" - стаття про літній табір, "Хорошие родители" - сопливенький матеріальчик, за який колись отримала дві чіківські іграшки, "Между нами мамочками" - "Двойняшкоматеринство", "Крилаті" - журнал для дітей молодшого і середнього шкільного віку, статті, віршики, казочки, оповідання, фотографії, "Пізнайко" - віршики, "Ангелятко" - віршики, казочки, книжки - "Казки різдвяного ангела" і "Весняна книжка" - оповідання і казки для діток, "Коліжанка" - дорослі оповіданнячка, "Птаха" - інтерв'ю з "Мамадеї", "Живе джерельце" - цикл казочок по християнським чеснотам, "Наш університет" - чесно кажучи, тільки фотка з малими. Оть. :). Зараз ше хімію з альманахами переберу. От. Прикольно так. Ретроспектива. А, ну да. Є матеріали, за які я отримувала гонорар, але які опубліковані тільки в інеті. На них є десь раніше лінк, я стараюсь зараз все скинути в одну купу. Коли з мене толк буде?




УПД. Хімія, альманахи, але, знову таке, не все. Багато просто загубленого. Нічого не зробиш, така писака.

грались, грались, в результаті луснула надувна кулька. Марко тримає цю гумову тряпочку і каже:
- О! Задушив кульку! 
А Оленка:
- І шо ми тепер будемо робити? Марко кульку задушив!

Вона розучилася молитися, молитовник самотньо стояв на порожній книжковій полиці, а запилені ікони з подивом і сумом, як інколи здавалося, дивилися з кутка кімнати. Час такий - не до молитов. Вона розучилася вірити в дива, закинувши рожеві окуляри на ту ж полицю, де сумував молитовник. Іноді ще діставала їх, роздивлялася уважно і клала назад. Такий час - не до рожевих окулярів. Не до молитов, не до окулярів, ні віри, ні див. Якось в один день вона усвідомила, що пора змінювати рожеві окуляри на діловито сірі, світ набув різкіших рис, стало чіткіше видно чорне, але зовсім зникло біле. Щоранку, закусивши... що там закусують коні? Так от, щоранку, - впряглася і понеслася у круговерті, стандартній круговерті мільйонів, мільярдів, трильйонів, усіх тих живих і мертвих, що все чекали того дня, коли все зміниться.
Навіть на любов в цьому житті виділяється рік. Перший поцілунок-хвилювання серця-тремтіння-обійми-секс-шлюб-дитина і все. Яка любов? Коли? Часу підняти голову і по-новому через старі окуляри роззирнутися просто нема. Навіть вітер діловито заплітається в кронах дерев, забуваючи про квіти. Навіщо йому квіти? Немає часу. Під цим вічно вицвілим сіро-синім, як в старого підсліпуватого діда, небом, навіть у вітру немає часу.
Домовику довелося подорослішати. Різко і одразу. Сім століть він доглядав будинки спокійних газд - худоба, поле, сапки з лопатами, іноді веселі, іноді сумні пісні аж до світанку, несамовиті цвіркуни, через сюрчання яких не чутно було навіть необережних закоханих. Домовичок народився і жив, бавлячись дерев'яними і тряпчаними іграшками, невміло розмальованими грубою рукою, він беріг хліб, турботливо замішений і випечений, беріг запах... А потім, якось в один день все змінилося. Стара і відома історія. Він навіть навчився не дивуватися новим змінам: багатоповерхівки, радіо, комп'ютери і навіть одяг вже ніхто не робив сам, повикидали усі прялки та ткацькі станочки, зруйнували  кошари. Нафаня спочатку викинув спиці і купив в'язальну машину, спочатку ручну, а потім з комп'ютерним керуванням, поступово відкрив цілу трикотажну фабрику, закуповуючи пряжу в Китаї - там бо дешевше. Кузя придбав мобільний і блу-тус, щоб обслуговувати одразу кількох господарів, вони мали його не стільки за оберіг, скільки за модний тренд. Модно ж мати дома справжнього раритетного домовика. Кузя не ображався. Для них, одноденних метеликів, він справді раритетний, це нічого, що за домовичими мірками, він ще хлопчисько.
- Наташо? Алло?! Наташо? - кричав невідомо куди маленький, чемно зачесаний Кузя. - Ти пам'ятаєш, що увечері приходять твої батьки? А хліба-то, хліба свіжого в квартирі немає!
- Кузь, а ти сам не можеш купити? 
- Я? Ти що? У мене купа справ!!! Я ще маю Васильєвим з третьої квартири вигуляти пітбуля. А потім маю поставити софт на компі Максу Гнідих.
- Ну добре, дякую, що нагадав.
Домовичок поправив і так досконалу зачіску, струснув з моднющої майки невидиму футболку, схопив зубочистку і зірвався у справах. "Треба буде зателефонувати Нафані, кажуть, що корейці почали випуск шерсті, ще дешевшої, ніж у китайців..."
Наташа ще трохи подивилася на трубку, зітхнула і знову втупилася в осточортілий монітор, сьогодні треба закінчити квартальний звіт. А колись їй розповідали казки, колись відьми не бізнесом займалися, а крали дітей, даруючи неймовірні пригоди, колись Кузя був її найкращим другом... А зараз тільки пил витирає на стареньких, закинутих рожевих окулярах. І то, якщо це доручає комусь зі своїх служок.