Вчора Оленка, граючись, тріснула мене головою по носі. Ніс не розпух, але до нього боляче доторкатися і навіть вдягнути окуляри. Просто забій? І грайся після того з дітисками...
Тепер питання замєшатєльства. Є в мене свекруха. Колись... вже давно пішла вона на пенсію по стажу, як викладачка. Має трьох синів, мій чоловік старший. Вона музикант і двоє малих - музиканти, чоловік єдиний раз оголосив їй бунт в сьомому класі і заявив, що якщо буде продовжувати мучити його баяном, то він піде з дому. Мудрі люди їй порадили розслабитись і дати дитині спокій - в дитини був талант до компа. Карочє, як женсчіна богємна і слєгка від цього нє в сєбє, вона дітей напрягала музикою і... фактично, більше нічим. Тобто, спортом занімацця нізя, від цього простужуються, навчанням якось і займалась ніби, але без фанатізма, зато музика... музика - ета да. Ну і батькам малих спіхнуть, це тож було (хоча і я тут грішна, шо уж там). Малі виросли - бовдури, бовдурами, зато музиканти. Її в гріш не ставлять.
Тепер собствєнно, сабж. Я її пару раз просила помогти з малими. Вона робить всьо, щоб відкрутитись або вже, якщо і взятися, то щоб в тому були задіяні всі і їй, крім погодувати, особливо не приходилось напрягатись. Встигає навіть по подружкам пройтись.
Так було і коли я в Уніж поїхала, хоча там захворів Марко, то прийшлось сидіти. Карочі, з часу Уніжа тиждень, навіть більше, вона поїхала в село, ото вернулася. І... нє, ну я всьо панімаю, тим більше, зараз не потребую її допомоги. Вона звонить мені і каже, що до неї має прийти подружка, тому до нас вона не прийде. Я сошла с ума? Нє, я не потребую її присутності, але питання: вона точно думає, що малі, бачачи її раз в два тижня по годині, а то і рєжє... будуть її любити, слухатись і т.д.? Чи потім, років через надцять вона скаже: Що ж, невісточко, мене твої діти не слухаються і бабу не шанують? (це вона зараз про своїх малих каже). А саме інтєрєсне, що якщо я їй натякну на факт її відсутності в житті малих, вона про нього не згадає і буде обурено казати: та я, я ж вам всю жизнь, а ви, а ви...
І зрозумій після цього людей.
Батьки, по-моєму, мають бути або світилом для дітей, або не напрягаючим фактором, нє хіба? Ними можна або гордитись, або в гості в старості раз в місяць приїжджати.
Тіко не плюйтесь в мене, пазялуста, я правда, в чомусь навіть уважаю свою свекруху і по часті музики, то вона малими буде опікуватись, але вона мене весь час дивує. :).

Ех, зібрати б себе докупи, позбирати б, як пазли, частинки розбитого і розкиданого по світу життя, склеїти його ароматом враннішньої кави, а шви приховати під тонкими нитками з росинок-бісеринок. Бігати б вранці босоніж по мокрій траві, вдихаючи на повні груди прохолодне липневе повітря. Воно пахне медом, липою і сирою землею, а ще кропом і матіолою. Щоб душа була на місці і серце билося рівно, тільки не повільно, як перед смертю, а швидко-швидко. Ех, зібрати б себе до купи. Але я для цього аж занадто хаотична істотка...
Жінці не пристало бути пристрасною!!! Жінці не пристало пахнути кавою і сексом!!! Мантра? Мантра.
Сиди і не висовуйся!
Бо жінці не пристало!
А поки я не можу позбирати себе навіть по сайтах. Половину віршиків-оповіданнячок погубила. Не люблю такої невпорядкованості. Їду кататись на велосипеді - черговий раз жир зганяти :).
ВСІМ СОНЯЧНОГО ПОНЕДІЛКА І ГАРНОГО РОБОЧОГО ТИЖНЯ!

Приїхали - в хаті бардак і нема шо їсти. З чого я така товста?
Довишиваю чоловікову сорочку, покажу.
Тре зробити станок для бісероплетіння.
Стало лінь піарити себе по літсайтах, роблю це не регулярно і якось без особливого рвєнія. К чєму би ето?
Як все буде добре, поїду на Азов з сім.єю і на Підкамінь сама.
Якісь дива творяться в житті.
А ще, панове, іноді народжується це питання.
Імовірно (апять такі, ІМОВІРНО) доведеться вибиратися до столиці.
Ви мене бачили-читали-коментили.
Так вот, може, я каму-та на роботу пригожусь? Я ж багато шо вмію і швидко вчусь :).

Дєло било вєчєром, дєлать било нєчєго (віршики і короткі оповіданнячка)

фотки будуть пізніше - заряджу акуми. :). Село, якщо в ньому є всі блага цивілізації і тридцять соток обійстя - це жир!!!

И любить бы тебя всю жизнь,
Только стоит ли?
И стихи посвящать, кружить
дни запоями.

И отдать бы тебе себя
всю без малости,
только душу свою терять
тяжело, прости.

Утонуть бы в твоих глазах,
и про все забыть,
грустно горести рассказать
да поплакать бы...

И любить бы тебя всегда -
клятвы верности,
и сказать бы однажды: да, -
эфемерности...

За что ты измучил меня совсем?
К чему суета сует?
И серце зажато в удилах клем,
И пытка - любовный крест.

Улыбка моя все тебя пленит?
И манит прибоя шум?
Пусти же, пусти, здесь не лес, а пни,
Давай перейдем черту.

Ты хочешь меня, как всегда хотел?
А я изгоняю мрак.
Гоню, как могу, видно мой удел
Разбиться в твоих руках.

За что ты измучил меня совсем?
Люблю, как умею, знай.
Душа, не затронутая никем
Твоя.
        Проклят будь.
                               Прощай.

На ніжки я взув босоніжки,
на голову синій картузик,
а мама всміхнулася трішки:
"Не ходять так бУзьки у лузі!

В картузиках ходять хлоп'ята,
ховаючи в чоботах п'яти,
а ми тільки в пір'ї і босі -
лелеки пантофлі не носять!"

а хвалитись своїми статтями на Сумно і Артвертепі - ета не комільфо?
Ладно, раз комільфо, тоді хвалюсь (нема в мене скромності, не тре звинувачувати мене в тому. чого нема)
http://sumno.com/content/view/2553/1/
http://artvertep.com/news/6334.html ;

Колихає в сумках сина
Вся родина кенгурина,
А маленьке мавпенятко
Спить на лапах в мами й татка.

Спить, тримаючись за хвостик,
Слоненя малого зросту,
Бегемотику насниться,
Що літає, як жар-птиця.

У гнізді курчата й курка
І муркоче тихо Мурка,
Сплять звірята, сплять малята,
Їм насняться сни крилаті.

Блін, скоро зненавиджу літо. Друге літо підряд ми просто безвилазно важко і довго хворіємо (Марко, в основному) - ні з хати (лікарні, фізіокабінету тощо)  вийти, ні щось зробити, ні кудись поїхати. Це якась повна жопа.

Вакуленко-К. Володимир

Починається 2 тур всеукраїнського проекту (поки що в Інтернеті, а згодом, після підбиття підсумку, – буде альманах) під назвою «МИТНИЦЯ»! Суть даного проекту полягає ось у чому: подається на розгляд близько 10 творів з однієї області, при цьому не вказуючи ні назву твору, ні його автора. Читачі самі обирають уподобані твори, а якщо не знаходять, на їх думку, вартісних, то один твір (не свій) на власний вибір надсилають на мою адресу, зазначаючи його назву, ім’я автора й область, звідки той походить. Особливе прохання адекватно визначати рівень твору і не накидати в коменти й скриньку різного мотлоху! Голосувати можна до безкінечности за будь-яку область. Далі будуть підраховані голоси і вибрані 4 автори на альманах від кожної області. Приймаються також якісні переклади сучасних молодих авторів з України й закордону на українську мову. Контактний мейл: 7darkfog2@gmail.com

Порядок голосування. Зареєстрований на сайті користувач віддає свій голос за один або кілька (не більше 5) вивішених текстів. Голосування буде проводитися в позитивному плані ( «я – за № 1, 5, 14...»), голосування проти не враховується. Перемагають ті, хто в кінцевому підсумку набрав найбільше голосів (перших 4 в порядку спадання).

Приймаються і тексти тих, хто на даний момент перебуває за кордоном.

Якщо автор упізнав у добірці свій твір, однак хотів би замінити його на кращий, хай подає свій варіант мені на скриньку. Твір буде замінено у випадку, якщо за нього не віддано жодного голосу.

Після підрахунку голосів автори-переможці (їх список буде подано) мають право додати до альманаху ще кілька творів загальним обсягом не більше 10 сторінок шрифтом Times New Roman (кегль 12). Твори надсилаються на e-mail.

Всі посилання:

http://gak.com.ua/creatives/1/10051

http://koka.pp.net.ua/news/2008-05-22-22

http://litclub.org.ua/texts/show/7829/

http://e-litr.com.ua/ua/index.php?page=litout&litid=785

http://wakulenco-k.livejournal.com/12794.html

Ну, ... самі знаєте, хто. Дискусія

Фоткав Олександр Бондар

фото, як і в попередньому пості selfhiker. Хороший такий жжист, симпатичний

Цей вірш не відпускає мене, як кораловий риф, обростаючи і обростаючи хвостиками

А знаєш, коханий, воскреснувши, вмерла востаннє,
Без тебе не я, а бездушна холодна подоба,
нас більше намає, не треба пустих обіцянок,
і холод космічний не зцілить смертельну хворобу.
А знаєш, мій любий, що серце без тебе не б'ється?
Я вчора воскресла? Це просто чергові обмани,
Візьми моє тіло, коханий, віддай моє серце,
Зіграй мою душу останнім акордом гітарним.
Мій милий, ти чуєш? Мене не зігріє чужинець.
Твоїми молитвами можу я тільки ожити.
І руки, що душу тримають в колючій ожині,
її воскресять назавжди, щоб ніхто не помітив.

Ну, Марка вклала, можна починати.
Щоправда, без фоток, бо переважна більшість фотографуючих залишилася ще, хто до сьогоднішнього вечора, хто до завтра. І це в той час, коли я вже в теплі і затишку рідної оселі поспішаю донести до ваших очей (вух, мізків, інше, підкреслити правильне) свої враження або, принаймі, якусь їх частину, бо вражень за три дні назбиралося вагон з малесеньким причепчиком. Одразу скажу, хто чекає, що я почну кидатись фекаліями, нє даждьотєсь, можете іти відпочивати - від фесту я просто в захваті.
Якщо хтось згадає, можете мені нагадати, що я поняття не маю про організаторів, а подякувати їм є за що. За винятком деяких ну дуже не значиних моментів, організація, як для мене, учасника, була дуже гарною.
Поетичною частиною відав, як на мій хлопський погляд, Завадський і він молодець, за що теж честь йому, хвала і медаль за геройство (картопляна, але від усього серця).
Так от.
Можливо, на свіжу голову ще щось згадається, тому можете чекати на продовження, а я в душ, бо дещо пахну димом, сирістю і ... спектотно було цілий день в дорозі :).

Йа вернулось. Супер. Враження потім. Зараз хворий Марко.