і повториться воно стільки ж разів, скільки разів ми відтворюємося в дітях.

Я вдруге вчуся їздити на велосипеді, вдруге вчуся читати, вдруге вбираю в себе давно знайомі запахи - гуаші, пастелі, жасмину, я знову вчуся шукати друзів і спілкуватися з ними, вигадую ті самі ігри.

Зараз я не можу піти в мандрівний табір, одягнувши берци і начепивши двадцятикілограмовий наплечник на спину. Але цілком розумію, що маю всі шанси на "другу молодість" років через 7-8.
Знову піду в новацтво, побуваю на новацькому таборі, потім в юнацькому, пригадуватиму морзетку і піонірку - кожен пластун має вміти зав.язати двадцять вузлів і три в.язання.

Потім життя повторять мої онуки, нехай зі своїми поправками, та й, навіть, зовнішньо зовсім інакше, але вони так само вчитимуться ходити, дружити, читати, шукати свої інтереси.

А далі їх онуки і онуки їхніх онуків. Такий повільний плин по спіралі.

В очікуванні того, коли мій організм настроється на серйозну роботу, розслабляюсь після серйозної роботи. Внутрішні канікули. Вчора подивилася кілька фільмів, дещо за допомогою скролика, дещо повністю, так от.
Чоловіки можуть не читати, бо це все сльози, соплі і рожеві ведмедики. Отже, я задала в гуглі "найкращі романтичні фільми" і отримала вчора день "ретро"-кіно:
1. "Скажи що-небудь", підлітк...и, Америка, початок вісімдесятих. Оголеної натури нема, зате є дуже чуттєві сцени. Кажуть, уже "класика" романтики.
2. "Дім біля озера" - Кіану Рівз і Сандра Балок, це, правда, не ретро, але мммммм, для романтиків-фаталістів, які люблять спокійне небюджетне кіно - само то. Режисерська, акторська робота - казка.
3. "Турецькі ласощі", якшо все добре пам.ятаю, то 1973 - перший фільм Рудгера Гауера, багато оголеної натури і сцен сексуального характеру. Він трохи... ексцентричний, про дивакуватого художника і з сумним фіналом. Проте молодий світловолосий голандець Рудгер додає фільму якоїсь особливої цікавості. Голандський фільм
4. "Солодкий листопад" - я знаю, що більшість людей це все бачили, а я вчора от вперше. Кіану Рівз і Шарліз Терон. Він трудоголік, а вона помирає від раку. В коментарях писало, що цей значно крутіший за "Поспішай кохати", як на мене - ні. Історія гарна, але надто вже рафінована.
5. "Історія кохання" - ну, це перша, класична, проста, як п.ять копійок і ... Він багатий, працьовитий, успішний, все вдається, а вона теж все ок, тільки - рак невмолимий. І розуміння того, що зараз би її лейкемія для багатого чоловіка була б проблемою кількох хіміотерапій... Ех. Ну, до речі. І "Турецькі ласощі", і "Солодкий листопад", і "Поспішай кохати" і "Історія кохання" - в усіх дівчинка помирає від раку. Сюди ж, певно варто ще згадати радянський "Москва, любовь моя" - де японська дівчинка приїжджає в Москву вчитися танцю і, народжена в Хіросімі, помирає на руках у ридаючого російського хлопчика-скульптора. Фільм 74 року :).
6. Щоб не закінчувати сумною нотою, в моєму особистому списку на першому місці серед усіх романтичних фільмів - "Дика орхідея" з молодюсіньким Мікі Рурком, "Блакитна лагуна", тільки перша :). От. А, ну і "Дикі танці", як же без них? Для настрою можу поскролити "Бріолін".
До речі, терпіти не можу "Віднесених вітром", ні книжку, ні фільм. Не можу пробачити Рету Батлеру, що він, скотина така, не проявив настирності і вженився. А от "Скарлет" ніжно люблю . Добре, що з.явилася Александра Ріплей, яка це все і дописала до хепі-енду :). Не люблю і "Співаючих у терені".

Якось так вийшло, шо хоч я терпіти не можу фільмів з поганим закінченням, серед найкращих, чомусь, у власному рейтингу, тримаю щонайменше два саме таких. І щось в мене малувато сучасного кіно... Якесь воно... одноразове чи що? Є актори, але нема чогось такого, сильно хапаючого. Хоча "Щоденник червоного черевичка" з Девідом Духовни - це сила (ну, от, Юлю, ти й дожила до часу, що фільм 15-річної давності називаєш сучасним). :)
Діліться, що у вас.
Ого, Наваяла...

напихтів злобно про "противсіхів", які тепер, за його словами, мають жерти. Оскільки після прямого посила (інтєрєсно, а шо ждуть люди, які приходять до мене нахамити?), він обідився, позбавивши мене законного права познущацця над собою, пояснюю, перший і останній раз тим, хто неуважно читав. Я не противсіх. На виборах я тихенько проголосувала за женщіну з косою, шо не щітаю подвігом ні разу, як і не щітаю зрадою отєчєства голосування "проти всіх". А от постійне "противсіхання" юлефанів і шукання ворогів серед своїх нагадує мені багато чого сумного: низове і реєстрове козацтво, ОУН-Б і ОУН-М, бульби-боровці і ше купа прикладів, де ворогів шукають не там, де вони є, винищуючи один одного.
Так шо любий "противсіхаючий" хомячок в моєму жж буде нещадно лібо обматюканий, лібо забанєний. Бо так. Бо голова - вона, шоб думати, а не шоб кричати нею на Хрещатику.

Cьогодні останній день літа. Вже куплені ручки, зошити. Одягнуті у новенькі обкладинки книжки сьогодні ночуватимуть на письмовому столі. Відпрасована мамою форма гарно складена на стільці. Даринка вкладається спати. Другий клас – це не жарти, вже почнуть ставити оцінки. Як цікаво буде всіх побачити після літа! Сама Даринка знає, як змінилася за цей час – виросла, засмагла. Гарна була пора, але вже й вчитися хочеться!!! Ой, як кортить, щоб швидше наступило завтра!

( Read more... )

Живуть в океані величезні хижаки – акули. Їдять різних тварин – риб, морських котиків, тюленів, навіть необережних крокодилів. Можуть відкусити шматок човна або з’їсти цілу консервну банку. Акули дуже небезпечні і немає в воді істоти, яка б їх не боялась... Крім маленького смугастого лосося – смачної невеликої рибки. Чому ж акули її не їдять?

( Read more... )

1. Зміна руху поїздів. Відміна ледь не половини і їх кастрована заміна хюндаями по 300-600 грн. за поїздку.
2. Боротьба з "нерегулярними перевезеннями". Активно лобіюється проект, де оці міжміські гробики (які б вони не були) забороняються, їздити може тільки регулярний рейс з достатньою пасажироємністю. Це шукати тре в нетрях інету, читала в новинах на укр.неті. Вже бачила, як представник дорожної міліції за 5 хв розганяє усі маршрутки, "іначє буде штраф, а за шо найду".
3. Введення реєстрації (протягом 10 днів) тих, хто живе не за пропискою. Для мене це особисто якийсь найбільш авральний момент.
4. Колеснічєнко вже вякає про купівлю ж-д квитків за паспортом.

Проти нас готується війна? Чи хлопство просто розсадять по волостях, щоб пахало і не вимахувалося, а то дєнюг на нового вєртольота бракує? Шо за хня, івіняюсь?

Але оце http://news.liga.net/news/politics/665850-rada_obyazala_ukraintsev_registrirovat_mesto_prebyvaniya.htm#disqus_thread - абзац.
Це шо, всі київські понаєхали попруться тепер в паспортні столи регістрірувацця? А якшо в Криму там, мільйон отдихающіх, і сидіти там хотять місяць, ну два тижня... А як я в Коршеві два тижня безвилазно? Вони там, взагалі, головою двинулись?

- О, їжа прийшла!
- Ні, Оленко, їжа не ходить. Ходять люди, звірі, монстри і бандити. Хоча ні. Деякі монстри лазять.

- Мам, а бувають люди, які не какають і не пісяють?

Кваперетта
Серед ква-ква-квачерету
Хтось співає ква-перетту.
Качка-Крячка, Жабка-Квабка
Розспівалися і крапка,
А Ворона-Квакорона
Їм підспівує в півтону.
Тож лунає з квачерету
Кваконцертна кваперетта.

а в нас пневмонія, антибіотики і вже навіть пішли на поправку. Слава антибіотикам, я вам скажу, за два дні ниючі гавкаючі монстри стали цілком собі нічо такими сімпатішними дітисками, які час від часу ше погавкують на ляльку чи машинку, але вже душу хоч не випльовують.
А тепер я починаю відробляти борги :))).
Н-да. І ше, я ото на Рісу дєбютіровала, правда, стаття та сама - про Єву, там книжка "Жизнь после Эдема". Потроху рухаюсь. От. А в вас тут шо цього не дуже погожого дня?

Через тиждень матиму документальне підтвердження про те, що я дипломований філолог... Ги.
В цьому бардаку кругом мене - нет бучик, фотик з сумкою, шоколадка вдячності, телефони і бумажки.

В мого похресника - Андрія. Сьогодні йому 17, він випускник, паркурщик і, є надія, що майбутній художник. На відео один з цих догориногамихлопців - він(я його двічі засікла в голубих шортах і чорній майці, один раз в зелених спортивних штанах, хоча вони так мелькають, що помітити тяжко). Красень і умнічка. Ідеї, режисура і озвучка відео - теж його.

Нехай, малий, твої мрії збуваються. Ти молодець.

Прокинулася, глядь, а тут 13 травня - друга неділя цього місяця. В мене в травні два професійних свята - друга і остання неділі: день матері і день хіміка. Про хіміка не тут, а от про день матері...
Мене завжди дивувало: маму треба шанувати за те, скільки зусиль вона потратила на те, щоб тебе народити. Хіба про це треба пам.ятати в материнстві? Я завжди напружуюсь, коли чую від когось з мам: я стільки ночей не спала, я хліба недоїла, нервів скільки стріпала, а ти - скотина невдячна. Або: я не стала кимось, бо народила тебе.
Звісно, материство - це іноді важко, іноді жертовно, іноді нервово, тільки хіба про це згадують діти, які самі стали дорослими? Народити може кожна, не кожна може створити незабутнє дитинство. Не спати вночі може й чужа тьотя-медсестра, але не кожна зможе бути такою мамою, якою захоче бути її донька. Приносити себе в жертву? А діти це оцінять?
В мене було гарне дитинство і завжди наймолодша мама, ми приїхали з нею з Далекого сходу, бачили сопки і Байкал, Тихий океан і тайгу, мали багато друзів і вона завжди знаходила трохи часу, щоб дати відповідь на мої сто тисяч "чому". В мене була власна хатка під деревом і в ній купа іграшок. Вона зуміла так зробити, що поява нового батька, а потім ще й сестрички для мене не було стресом, а було новою, цікавою пригодою. Зуміла навчити мене дбати за молодшого і слабшого. Вчила мене готувати і вишивати. Першого свого рушника я продала в десятому класі, красивий був, в троянди, в Парагвай поїхав. А перший свій торт спекла в тринадцять років. Моя мама по можливості не втручалася в моє життя: я займалася в тих секціях, де хотіла, кидала їх, шукала нові, знаходила те, чим буду займатися. Вона не забороняла мені зустрічатися з хлопцями і для мене не було проблемою в мороз десь посидіти з кавалером - ми приходили до мене додому. Звісно, ми сварилися, іноді дуже люто. Але мама була і є завжди моєю найкращою подругою. Ніколи я не чула від неї, що вона принесла мені щось в жертву. Не розказувала, як ночі недосипала, а я от така невдячна. І завжди, завжди хотіла, щоб з мене виросло щось визначне. Вона була для мене такою мамою, якою я намагаюся бути для своїх дітей.
А один з найяскравіших спогадів.. В сьомому класі в нас був конкурс краси. Дівчата мали нарядитися, хлопці - в журі. Початок дев.яностих, кругом бідота така, хоч сядь і плач. Ну, і красуні наші класні так само, трохи біднуваті. В нас, зрозуміло, грошей теж не було, але мама дістала свою косметику і кожній (!!!) моїй однокласниці зробила акуратний, майже непомітний макіяж. І ми тоді, справді, відчули себе красунями.
А ще смішно якось було повернутися 23, по-моєму, серпня з пластового табору і побачити маму з бабою на валізах. Дитина в Пласті, за церкву воювали, ГКЧП. Ой, а скільки я реально нервів потріпала рідним... Ех.

З днем матері, МАМУСЮ (і вже бабусю :)).
З днем матері усіх причетних, ловіть щастя і будьте щасливі.

ЛУЧАНИ! Я, канєшно, ізвіняюсь, але з ким я сьогодні про зустріч домовилася? Фраза: "привіт, Юля", канєшно, переконала мене, шо, такі да, ето до мене, але запитать, хто то було невдобно, бо я, відать, як всігда, номер не записала а передбачалося, шо я знаю, хто з того боку... А? Признайтесь? Бо прийдеться йти на кавопиття в сліпу...

Сьогодні бачила удівітєльне. В сусідньому садку вихователь вивів дітей на прогулянку. Я не помилилася з визначенням роду. Вихователь, саме він, молодий хлопець, який носився взад-вперед за дітьми і волав: Уляночка, візьми Вадика за ручкуууу!
Я, звісно, бачила "Вусатого няня", але це так... мило. Нянь, ги.

В Луцьку затишно. Тут нормальна ситуація, коли маршрутка зупиняється на зупинці, відкриваються двері і ти неспішно встигаєш привітатися з двома-трьома знайомими, сидячи на передньому сидінні. А якщо маршрутчик знайомий, то ви ще й спільно перекинетеся кількома словами. Від цього складається враження такої камерної замкненості цього маленького болотяного містечка. Я не люблю Луцьк. Навіть мене тут затягує в щоденну болотну рутину, відчуваю, що навіть смикатися не варто... Спокійно плине час, навіть базар тут починає працювати в дев.ятій, а лише до десятої пробудяться усі базарники. Скільки міст не відвідала, а найповільніше життя тече тут, на Волині, в ароматах вогкої землі, води і кори, навіть у найспекотніші дні.

А я пишу диплом. Знав би Андрусяк, якими неймовірними рисами я наділяю його героїв і шо він сам думав, коли писав свою "Стефу", ага, за голову взявся б. А знала б я в дев.ятому класі, що в 32 роки добровільно писатиму здоровенний твір на тему мотивів та ідейно-тематичних особливостей творів для дітей Івана Андрусяка... Напевно б розчарувалася в собі. Ще внести преостанні правочки і зшиваю. І все - тільки захистити. Такий об.єм словесного поносу для мене непідйомний.

Сьогодні гуляли в парку. Малі бігали по батутах і гірках, каталися на гойдалках, а я балакала з подругою, що спеціально прийшла на балачки. Балакали-балакали, а як встали і пішли, то на виході з парку зустріли лоток з саморобними "півниками" - цукровими цукерками на паличках. Я взяла й купила - з дитинства їх люблю. І Свєту, подругу, пробило на ха-ха. Мовляв, якби я не бачила, як ти в солодкому колупаєшся, то зроду віку не повірила б, шо ти любиш банальні саморобні півники. А шо. Так і є. З усього розмаїття солодких виробів я іноді, дуже-дуже рідко, можу купити собі півника або моток солодкої вати. Ні на очі шоколад, тістечка, зефір, мармелад, печиво, торти (є лише один тортик, який я іноді можу з.їсти), особливо лютою ненавистю я ненавиджу щось з шоколадом - печиво в ньому, підливка на торті, шоколадні мафіни, шоколадний крем, какао. Хоча шматочок смачного чистого шоколаду раз на півроку я можу вдолати. А ще терпіти не можу цукрову глазур. Фу-фу-фу. Ніяких варень і меду. А от півника люблю. Таке от смакове збочення. Хоча, думаю, ніяке не збочення, я того півника раз на півроку їм. Так само, як і будь-яку іншу цукерку. Хоча для мене це - смак дитинства, коли я втіхаря бігала до циганки, що тими льодяниками торгувала, купувала і якомога швидше з.їдала. Мене за нього завжди сварили - жінка брудна, тих півників якось тоді тільки циганки й палили, якусь інфекцію притягнеш. А мені воно ж було таке добре, ну таке добре...

Як казав один мій знайомий, Пласт - це масонська ложа, закритий орден. І ніхто ніколи не зрозуміє пластових заморочок, не переживши хоча б одного табору під дощем, не стерши ноги в вібрамах в кров три рази за 280 кілометрів пішого ходу, не ївши вночі згущеного молока, не прокинувшись в першій ночі на алярм, не прийнявши присяги, не перейшовши вбрід болото з п.явками, не вигравши на інтелектуальному змазі, не переночувавши в одному спальнику з тим, хто його забув або просто не має. Навіть моя мама каже, що, якщо йде пластун містом, вона, не знаючи його, однозначно впізнає.
Тому не намагайтеся інтерпритувати якісь пластові зачини, якщо цього всього у вас не було.
Мені по барабану, як хто ставиться до цієї організації, поки ніхто не вигадав нічого кращого, поки в лавах нової, кращої організації не зросту нові Бандера, Шухевич, Гаврилишин, не з.являться такі священики, як Андрей Шептицький і Любомир Гузар, такі мандрівники, як Ігор Карабин, переможці конкурсу "Коронація слова", як Іра Цілик, і маса інших.

Сьогодні мій Марко, мамин хлопчик, синочка, вперше відмовився зі мною цілуватися... І соромився, очки опускав, йому не хотілося мене образити. Підставив щоку і втік.
- Бо я вже виріс.
Ужас, ужас, ужас. Я розстроєна.

От тут, якщо хто любить це так, як я, розігруються прикраси від Мамая та його дружини. Емаль. Дуже красиво. Там всякі є...
А все тому, що Мамаю відмовити не можу. Всьо такі, мій кармічний близнюк...

НАРОДНА ДИПЛОМАТІЯ БЕЗ КОРДОНІВ

Волинський прес-клуб та Асоціація розвитку туризму Волині розпочинають партнерський проект міжнаціонального діалогу «Народна дипломатія без кордонів», спрямований на ознайомлення з національно-культурними традиціями інших країн світу, їх передовим досвідом у різних сферах діяльності, розвитком освіти і науки, підприємництва, громадського сектору і молодіжного середовища, діяльністю органів місцевого самоврядування, особливостями життя і діяльності української діаспори, тощо.

Першим кроком цього партнерства стане проект «Відкриваємо Балтію», який реалізовуватиметься спільно з Українським центром молоді і дітей Латвії. У рамках проекту з 28 травня по 03 червня 2012 року делегація народної дипломатії відвідає міста Вільнюс (Литовська Республіка), Рига та Сігулда (Латвійська Республіка), а також здійснить незабутню дводенну подорож на поромі до міста Стокгольм (Королівство Швеція) та екскурсію цим містом.

До участі в Проекті запрошуються студенти, громадські діячі, журналісти, митці, представники органів місцевого самоврядування, освіти – всі, хто цікавиться європейськими традиціями, історією та культурою, досвідом реформ і не зупиняється на досягнутому.


( Умови участі, ціни, програма )

Державний іспит - відмінно. Далі - диплом.
Останній бій.
А тут я "раджу", що почитати http://bukvoid.com.ua/reviews/that%20to%20read/2012/05/07/071716.html

Я вважаю, що якщо мені не впадло вийти і поприбирати вулиці рідного міста, купивши кульки і рукавиці, як не впадло учасникам організації "Зробимо Україну чистою", то це нормально. А то, що 15-річна дівуля не хоче в цьому брати участі, а з неї героя роблять - ну, це справа кожного, звісно. Але.
Іду містом. Жере цукерку. Папірчик зіжмакала - на землю.
Іду містом. П.є пиво. Пляшку в кращому випадку поставив поруч.
Іду містом. Лузає сємучки. Плює під ноги.

І прибирати відмовляється саме цей контингент, йому бо в гімні добре. А я, що в житті нічого більше бананової шкурки на землю не поклала (і то під деревце, соромлячись), що з лісу сміття пре до міста, я що ж, треба, піду поприбираю. А ви да, потакайте... Громадянська позиція, хіба ні?

Пішов швагєрко до лісу. Без сестри, звісно, їй на восьмому місяці лісова романтика ні до чого. Прийшов, весь такий задовлений... А через день сестра помітила на спині дивну бородавку, якої раніше там не було. Ну, бородавка, та й бородавка,я теж не звернула на неї уваги - звичайна, тілесного кольору, розміром з горошину. Близько не підходила. На п.ятий день навколо "бородавки" з.явилися кров.яні "висипи". Спина почала боліти. "Бородавку" заклеїли. Коли відклеїли, помітили "лапки". Подзвонили мені, як давньому борцю з кліщами (пластове минуле, ага). Вердикт "в лікарню і ніяких олійок" не оспорювався, поїхав одразу. ТАКИХ кліщів я ще не бачила, хоча кліщів я бачила ДУЖЕ багато, навіть вмію їх акуратно виймати в лісових умовах. Залізла в інтернет.
Іксодовий кліщ - фу, яка мерзота, дійсно, тілесного кольору, дійсно можна прийняти за бородавку. Розносить купу інфекцій, інфекційний енцифаліт і т.д. Імовірність зараження висока. Швагєрко просидів півтори години в лікарні. За цей час отримав три щеплення, як я розумію, і три протиінфекційні. "Порадували", повідомивши, шо інкубаційний період, взагалі-то, 21 день. Кліща, розміром з десятикопійкову монету відібрали. Швагрові болить спина, голова - хоча, підозрюю, це трохи психосоматика.
Минулого року, під час походу до Криму, ми теж ловили багато кліщів. І хоча в них теж нічого приємного, але це не іксодові (т.зв. "енцифалітні" кліщі). Так от, кілька слів про них і ПТБ.
1. Ви ніколи не відчуєте, як кліщ в вас вгризається (як і муха, кліщ має "знеболювальню" рідину на своїх жвалах). Тому, навіть якщо ви були одягнені в усе "закрите" і вам нічого не свербить, після кожного  відвідування лісу (особливо (!!!), якшо в лісі є граб, ліщина, осика, меншою мірою клен) перетрушуйте (краще виперіть) одяг, передивляйтеся один одного у "вразливих місцях" - під руками, під ліктями, під колінами, між ногами, між пальцями, під лопатками, над пальцями ніг, за вухами, у волоссі, на шиї. Будь-які "родимки", яких там не було раніше, мають викликати занепокоєння. Пам.ятайте, кліщ - павукоподібний. Він теж може "плести" невеличку павутинку, власне, так він і тримається на листочку. Якщо вам довелося знімати павутинку з себе в лісі - швидше за все, ви піймали кліщика.
2. Знайшовши в собі кліща, не деріть його пальцями. Здерете голову (а вона міцно сидить в шкірі) - буде довго і нудно гноїтися. Якщо немає можливості дістатися лікаря, кліщ виймається пінцетом, легким обертальним рухом (або ниткою, якщо нема пінцета, для цього кліщ обережно обертається ниткою, і намотується та нитка навколо нього за годинниковою стрілкою, хоча, підозрюю, напрямок обертання ролі не грає). Це діє, якщо кліщ недовго сидить в тілі. Чим довше він сидить, тим міцніше "присмоктується". Хоча я й зустрічала випадки "насмокчеться - сам відпаде", все таки, вони трапляються рідше, ніж "ніяк не нажереться".
3. Чесно вам зізнаюсь, на олію кліщ, який ВЖЕ сидить в вашому організмі не реагує. Ви можете тільки якусь заразу занести в ранку, а САМ він звідти, намазаний олією, не вилізе. Тому повторюю: кліща потрібно вийняти, краще, щоб це робив лікар, але, якщо лікаря нема, то обережно робити це тому, хто вміє. Сам він вилазити відмовляється. Перевірено досвідом.
4. Будь-який кліщ, навіть не "енцифалітний" є потенційним рознощиком інфекції. Вистачить навіть бактерій гниття, щоб заробити зараження крові (якщо довгий час сидить). Тому вкотре повторюю: КЛІЩА ТРЕБА НЕГАЙНО ВИЙМАТИ, як тільки ви його знайшли.
5. Не забувайте про дезінфекцію. Спирт, йод, зеленка - будь-що.
6. Розкажіть своїм дітям про кліщів. В моїх це викликало ажіотаж на два дні. Кліщ став героєм наших ігор. А Марко відмовився їхати в Карпати. Правда, під мою обіцянку, що я його врятую від любого кліща, погодився.
7. Кліщів немає в дубових та соснових лісах (мається на увазі ліс, де немає, або практично немає інших дерев, крім сосон чи дубів, що зустрічається досить рідко).
І на додаток. От він, красень. Іксодовий кліщ, ще його називають "собачим". Переносить бореліоз (хворобу Лайма), кліщовий енцифаліт і марсельську лихоманку. Імовірність зараження в перші три доби перебування кліща в тілі низька, на сьому добу - 100%...


Бережіться.
І так. Хто думає, що захищений, бо не ходить до лісу - той наївне зелене ведмежатко. В міських зелених насадженнях їм теж прекрасно живеться.
П.С. Протягом двох тижнів після витягання кліща, варто послідкувати за температурою і місцем укусу. Якщо раптом шо, в лікарню і без гвоздєй.

От тут Валя Вздульська розмістила моє... реферативне дослідження української рядянської дитячої літератури. Кому цікаво - прошу.

Продаються три симпатичні килими різних розмірів. Нові (ні разу не стелені), в коричневих тонах.
Деталі і фото тут - http://www.kidstaff.com.ua/tema-2993580.html
За всі три - 700 грн.
Якшо шо, стукайтесь.

Друзі, я тут ето. В інеті появляюсь, а в жужик заходжу рідко. Всі мої страданія переїхали у фейсбук.
Диплом пишеться. Екзамен готується. Вобщім, всьо прекрасно. Особливо, погода. Зима в нас плавно перетікає в літо, а літо в зиму. Міжсезонню - ні! :)
Такі класні грози, такий розкішний цвіт на деревах, плани, які щодня змінюються. Літо... ЛІТО!
В мене найрозкішніший керівник дипломного проекту, якого тільки можна собі побажати - Ольга Василівна Яблонська, я в захваті від неї. Хочу на море. Хочу в гори. Хочу в мандри. Літо-літо-літо. І художні засоби творів для дітей Івана Андрусяка. Ги.
Ну, але найближчі два тижні я тут все ще не з.являтимуся!
Як у вас справи?